Адаптація дитини до дитячого садка

/Files/images/3.jpg

Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок (разом із родиною) бере на себе функції виховання та формування особистості.

Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх явлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров'я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо - у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко й безболісно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою, тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно підготувати її до цього. За кілька тижнів, до того як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати.

Не слід с першого ж дня залишати дитину у дитячому садку до вечора, тривалість перебування її в новому колективі має становити півтори-дві з половиною годин на день і поступово збільшуватись. Краще в перші дні приводити дитину лише на прогулянки, оскільки така ситуація звична для неї, їй легше зорієнтуватися в ній, познайомитись із дітьми та вихователями.

Але слід пам’ятати про таку особливість дітей, яку можна назвати «зараження емоціями»: почне плакати одна дитина, її «підтримає» інша; дитина, яка щойно почала відвідувати дошкільний заклад, може стати свідком плачу і негативних емоцій інших дітей під час прощання з батьками. Немає сенсу говорити про те, як така ситуація вплине на її настрій. Тому бажано приводити дитину до дитячого садка в другій половині дня, на вечірню прогулянку. Тоді можна звернути її увагу на те, як батьки приходять по дітей, як вони радісно зустрічаються, як діти прощаються одне з одним, домовляються про завтрашню прогулянку. Такий позитивний досвід значно полегшує процес адаптації.

Буває, що дитина не плаче, але і не грає: вона пригнічена. Такий стан повинен турбувати вихователів не менше, ніж плач або вередування. Батькам такої дитини слід спочатку скоротити час перебування дитини у групі до мінімуму, а домашні умови перебування наблизити до режиму дитячого садка, організувати вправи на самостійність, щоб дитина навчилась сама обслуговувати себе.

Важливу роль у звиканні до нових умов відіграє інтимізація предметів, можливість принести із собою свої іграшки. Завдяки цьому в дитини підтримується фон упевненості; улюблена знайома іграшка допомагає відвернути увагу від прощання.

Здатність почуватись комфортно за відсутності близьких дорослих залежить передусім від психологічного віку дитини. Спочатку дитина пов’язана с матір’ю міцними узами залежності: вона тулиться до мами, вимагає, щоб та завжди була поруч, грається спокійно тільки в її присутності, періодично перевіряє, чи на місці її «зона безпеки».

На третьому році життя характер стосунків дитини з батьками змінюється. Дитина менше орієнтується на безпосереднє фізичне спілкування з матір’ю, а прагне певною мірою партнерських взаємин із батьками. З установленням певної дистанції між дитиною та її батьками стає можливим відвідування нею дитячого садка.

Проте не в усіх дітей збігаються хронологічний та психологічний вік. Деякі діти і в чотири роки за рівнем розвитку самостійності не можуть перерости період цілковитої психологічної залежності від матері.

Другою причиною ускладнень адаптації до умов може бути надмірна чутливість нервової системи, внаслідок чого дитина надто вразлива, хворобливо реагує на будь-яку невизначеність ситуації. Така реакція часто набуває психосоматичного характеру: період адаптації супроводжується частими захворюваннями, поганим самопочуттям.

Адаптаційні труднощі можуть виникати і в досить врівноважених та емоційно благополучних дітей внаслідок їхньої ригідності. Таким дітям надто важко змінювати ритм і спосіб життя. Їх доцільно починати готувати до дитячого садка заздалегідь.

Дуже часто проблеми адаптації малюка до дитсадка виникають унаслідок невдалих педагогічних впливів на нього.

Так, неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини викликає чимало проблем. Ця позиція притаманна молодшим дошкільникам і поступово зникає в процесі розумового, психічного та емоційного розвитку особистості з досягненням дітьми дошкільного віку. Егоцентрична позиція полягає у тому, що дитина ставить себе у центрі всього, що відбувається навколо. Наприклад, діти вважають, що всі люди думають в цей момент про те ж саме, що й вони. Тому свою розповідь вони можуть розпочати з середини, сподіваючись, що співрозмовник знає, про що йдеться.

Егоцентрична позиція зумовлює високу навіюваність дошкільника так само, як він приписує свої думки іншим, він може «заражатися» чужими оцінюваннями, ставленнями, почуттями. Якщо всім смішно – маля сміється, якщо всі обурені вчинком кіно героя – дитина ладна його побити, якщо всі у захваті від дитячого садка – вона теж буде у захваті (або в тривозі залежно від того, які емоції транслюють їй батьки). Отже, для того щоб дитина через свій егоцентризм могла перейнятися позитивним ставленням до дитсадка, контекст, в якому про нього згадують, має бути емоційно-позитивним, пов’язаний з успіхами дитини, а не з її невдачами (скажімо: «У дитсадку тебе ніхто годувати не буде! Не навчишся швидко одягатися – будеш у групі голою ходити»).

Дуже часто в процесі виховання дитини не враховується її потреба в любові (у дошкільника ця потреба має свою специфіку: «Мене люблять, якщо я хороший»). Наявність такої потреби означає, що дитина може любити дитячий садок тільки за умови, що її там вважають хорошою. А якщо нею там не задоволені, роблять зауваження – значить, «не люблять». І даремно сподіваються дорослі, що нарікання спонукатимуть дитину виправитись, оскільки через вікові особливості свого мислення (центрацію, незворотність, переважання емоційних ставлень тощо) дитина ще не аналізує критичні зауваження, а сприймає їх цілісно («Вона мене не любить! І йти до цієї виховательки я не хочу. Якщо вона вважає мене поганою, то я і буду погано поводитись») Усі ці установки, як правило, дитина не усвідомлює, але досить яскраво проявляє у своїй поведінці.

Пам'ятка для батьків, які збираються віддавати дитину до дитячого закладу:


1. Розкажіть дитині, що таке дитячий сад, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий сад. Зводіть його туди, щоб він представляв, що це таке.

2. Коли ви йдете повз дитячой сад, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило - восени він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка, що пишаєтеся своєю дитиною, - адже його прийняли в дитячий сад.

3. Поговоріть з ним, як з дорослим. Поясніть, що він буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна грати, і багато нових і цікавих іграшок.

4. Розкажіть йому, що дорослі "тітки", з якими він там зустрінеться, будуть грати, співати й танцювати з ним, читати йому книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть.

5. Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато - у свій офіс, мама - у свій, старший брат або сестра - до школи, а він - у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.

6. Ознайомтеся з майбутньою вихователькою, нянечкою. Обов'язково скажіть вихователю, а краще залиште йому письмову пам'ятку, де перерахуйте: нелюбимі страви, продукти і ліки, що викликають алергію; щеплення, від яких у дитини медичний відвід; номери телефонів для зв'язку з вами в екстрених випадках.

7. Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь - тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий сад. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь "обіцяно", - він відчуває себе впевненіше.

8. Поступово, протягом літа, влаштовує режим дня дитини подібний до режиму дня у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання - не пізніше восьмої години ранку. Після обіду ваш малюк повинен спати не менше однієї години або хоча б полежати з книгою або з іграшкою. Підготуватися до сну слід не пізніше 21 години.

9. Корисно навчити користуватися горщиком. Відучити його від їжі із пляшечки з соскою. Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.

10. Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: "Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи:" Я хочу пити ", і вихователь дасть тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователям".

11. Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові: "Вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому тобі доведеться трохи почекати".

12. Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.

13. Ознайомтеся з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка по іменах. Запитуйте його думку про нових друзів.

14. Вводити дитини в нову ситуацію треба поступово. У перші дні побудьте з ним якийсь час в дитячому садку, не йдіть відразу. А, прощаючись, обов'язково скажіть, що повернетеся за ним. Як правило, багато дітей через кілька днів звикають до нових умов.

15. Коли ваш син або дочка вперше відправляться в сад, не забудьте дати йому з собою свою іграшку: звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому, частинка безпеки.

16. Не забудьте так розпланувати свій час, щоб повністю звільнити собі першу пару тижнів, щоб зі свого боку допомогти дитині плавно пройти адаптацію в садку.

17. На перших порах намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про хлопців, про виховательці. Найголовніше - не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи. Якщо у мами не виходить бути витриманою, краще довірити татові відвести дитину в садок.

18. Постарайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого саду дитиною. Пам'ятайте, що дитячий сад - це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.


Психологічні особливості хлопчиків і дівчаток

/Files/images/cropped-cropped-dity1.jpg

Навіщо природі чоловіче й жіноче

А дійсно, навіщо? Адже колись у рослин і найпростіших тварин не було цього: "він" і "вона". Але на певному етапі еволюції раптом виявилося, що розподіл живих істот того самого виду на чоловічі й жіночі організми дуже вигідний. Чому?

Відповідь на це питання запропонував у своїй теорії асинхронної еволюції статей доктор біологічних наук, генетик В. А. Геодакян. Він виходив з положення про те, що в еволюції завжди борються дві протилежні тенденції. Перша - це необхідність зберегти те, що вже створено, закріпити ті ознаки, які вигідні, передати їх у спадщину, зробити нащадків як можна більше схожими на батьків. І друга - це необхідність прогресу, подальшого пошуку й зміни, розмаїтості нащадків, серед яких колись з'явиться саме той, хто додасть еволюції новий вигідний напрямок і забезпечить пристосування до нових умов, дозволить розширити середовище перебування. Отже, боротьба консервативного й прогресивного, стійкого й змінюваного, старого, надійного й нового, незвіданого, ризикованого.

Ці дві тенденції втілюються й у розподілі живих істот на чоловічі й жіночі особини, що дає відчутну вигоду в реалізації обох тенденцій. При цьому жіноча стать зберігає у своїй генетичній пам'яті усі найцінніші надбання еволюції, і ціль її - по можливості не допустити їхніх змін, а чоловіча стать, навпроти, легко губить старе й здобуває нове: щось із цих надбань може знадобитися в майбутньому або вже в сьогоденні, особливо в момент виникнення якихось екстремальних умов. Тобто жіноча стать орієнтована на виживання, а чоловіча - на прогрес.

Тому природа "береже" жіночу стать, а чоловічої їй не так "шкода". На особинах чоловічої статі відпрацьовуються всі "новинки" еволюції. Розкид уроджених ознак у чоловічої статі значно більший. Жінки як би більше однакові. У чоловіків більше й корисних, і шкідливих мутацій (генетичних відхилень). Так, за деякими даними, на 100 глухих дівчаток припадає 122 глухих хлопчика. Відхилення в колірному зорі теж частіше зустрічаються в чоловіків. Серед дітей з косоокістю, а також із заїкуватістю, дислексією, алалією й іншими мовними дефектами, із затримкою психічного розвитку й т.д. значно більше хлопчиків. Логопедичні групи дитячих садків й інші групи для дітей з відхиленнями в розвитку здебільшого складаються із хлопчиків.

Отже, чоловіки по генотипу (комплексу вроджених ознак) мають значно більшу розмаїтість, ніж жінки. Але кожна жива істота протягом свого життя підпадає під вплив того зовнішнього середовища, тих умов, у яких вона перебуває, і під їхнім впливом теж якоюсь мірою змінюється. Наприклад, вага тварини залежить не тільки від уроджених властивостей конституції, але й від харчування, наявності стресів, необхідності вести рухливий або малорухомий спосіб життя. Набір ознак організму, що сформувалися з урахуванням впливу зовнішнього середовища, називається фенотипом.

Виявилося, що тут теж криються істотні розходження між чоловічим і жіночим. Так, спостерігаючи за парами однояйцевих близнюків (їхній генотип однаковий), помітили, що навіть у випадку, коли близнюки з дитинства були розлучені й жили в різних умовах, у чоловічих парах подібність була значно вище, ніж у жіночих. Навпаки, якщо близнюки були різнояйцевими (генотипи в них різні, а впливи середовища майже ті самі), то більша подібність спостерігається в жіночих парах. Чому? Виявляється, природа дала жіночим особинам більш велику можливість мінятися під впливом зовнішніх умов. Тому навіть при одному генотипі жінка може, наприклад, худнути або повніти в більш широких межах, тому й дівчатка-однояйцеві близнюки (один генотип) при різних умовах життя можуть розрізнятися досить помітно (різний фенотип), а при тих самих умовах навіть різнояйцеві близнюки (різний генотип) можуть стати багато в чому схожими (близькі фенотипи). У хлопчиків зовнішня подібність визначається саме вродженими властивостями й значно менше - впливом зовнішнього середовища.

Таким чином, при різкій зміні умов життя, до яких генотипічно даний вид тварин не пристосований, особини жіночої статі можуть пристосуватися за рахунок фенотипічної мінливості, зберігаючи весь набір спадкоємної інформації - генотипів. Наприклад, при різкому похолоданні навіть в особин, "не схильних до повноти", може значно збільшитися шар підшкірного жиру. Тобто жіночі особини можуть піти із зони дискомфорту або навіть загибелі в зону порівняльного комфорту й виживання (вони краще пристосувалися до холоду, їм стало тепло, хоча вони й продовжують жити в тих самих умовах холоду). А особини чоловічої статі з таким самим генотипом не можуть так швидко й сильно змінитися (піти від холоду зміною фенотипу). Їм залишається тільки загинути.

При всіх змінах середовища, у тому числі й соціальних, більше страждають самці. Але в них все-таки є вихід: відшукати інше місце перебування, де було б тепліше, або винайти шубу. Жіночій статі так напружуватися ні до чого, вони й так уже пристосувалися.

От саме цими розходженнями й визначається висока схильність особин чоловічої статі до пошукової поведінки. Це для них життєво важливо, це той вихід, що дала їм природа. І мозок у них крупніший, більше продвинутий у розвитку, але як розплата - і менш надійний, більше вразливий. Пошуковою поведінкою визначається й потяг самців (у тому числі чоловіків) до освоєння нових просторів, їхня більша кмітливість у складних ситуаціях, схильність до пошуку нетрадиційних нових рішень, до ризикованих підприємств.

Всі еволюційно-прогресивні ознаки більше виражені в чоловічої статі. Якщо ми, слідом за В. А. Геодакяном, простежимо динаміку тривалості різних періодів життя у тварин (наприклад, приматів), розташованих нижче або вище на еволюційних сходах, то помітимо, що період дитинства збільшується у вищих форм тварин. Так, у лемурів він становить усього 2-3 роки, у мавп старого світу - 7 років, у людиноподібних мавп - 8-12 років, а в людини - близько 20 років. Тобто подовження періоду дитинства - прогресивна ознака, і він більше виражений у чоловічих особин: у хлопчиків дитинство триває довше, ніж у дівчаток.

Дівчатка й народжуються більш зрілими на 3-4 тижні, а до періоду полової зрілості ця різниця досягає приблизно двох років. Тоді в початковій школі хлопчики як би молодші дівчаток по своєму біологічному віці на цілий рік. От ми й добралися в цій розмові про джерела розходжень між чоловічою й жіночою статтю до таких висновків, які вже важливі для вихователів, батьків, учителів.

Отже, ми знаємо, що хлопчики на 2-3 місяці пізніше починають ходити, на 4-6 місяців пізніше починають говорити, при народженні хлопчиків частіше спостерігаються ускладнення, ніж при народженні дівчаток. Викидні в жінок бувають частіше, якщо вони виношують хлопчиків. За різним даними, на 100 зачать дівчаток доводиться 120-180 зачать хлопчиків. Часто загибель майбутнього хлопчика відбувається раніше, ніж жінка довідається, що вона вагітна. Статистика показує, що серед дітей 7-15 років травми в хлопчиків трапляються майже в 2 рази частіше, ніж у дівчаток. Важковиховувані діти теж частіше хлопчики. Хлопчиків, навіть зовсім маленьких, частіше лають, рідше беруть на руки. Стосовно них мова дорослих частіше містить лише прямі вказівки (відійди, принеси, дай, зроби, перестань...), а в розмові навіть із однорічними дівчатками старші частіше згадують про почуттєві стани (подобається, люблю, смутний, веселий...).

Фізіологічна сторона сприйняття теж трохи розрізняється в хлопчиків і дівчаток. Показано, що до 8 років гострота слуху в хлопчиків у середньому вища, ніж у дівчаток, але дівчатка більш чутливі до шуму. У перших-других класах у дівчаток вище шкірна чутливість, тобто їх більше дратує тілесний дискомфорт і вони більш чуйні на дотик, прогладжування. Ігри дівчаток частіше опираються на ближній зір: вони розкладають перед собою свої "багатства" - ляльок, ганчірочки - і грають в обмеженому просторі, їм досить маленького куточка. Ігри хлопчиків частіше опираються на далекий зір: вони бігають один за одним, кидають предмети в ціль і т.д. і використовують при цьому весь наданий їм простір. Це не може не позначитися на особливостях розвитку зорової системи.

Крім того, показано, що хлопчикам, на відміну від дівчаток, для їх повноцінного психічного розвитку потрібний більший простір, ніж дівчаткам. Якщо простору мало в горизонтальній площині, то вони освоюють вертикальну: лазять по сходах, забираються на шафу. Якщо попросити дітей намалювати план околиць свого будинку, то хлопчики в малюнках відбивають більший простір, уміщають більшу площу, більше вулиць, дворів, будинків. А чи вміємо ми використовувати або хоча б розуміти й ураховувати ці розходження при вихованні дітей різної статі?

Виховуємо хлопчика, виховуємо дівчинку

/Files/images/malchishki-lyubyat-otkryivat-vse-novoe-460x322.jpg

Давайте задамося питанням: якщо в хлопчиків так багато різних відхилень, якщо серед них багато двієчників і важковиховуваних, то чому майже всі видатні вчені, художники, письменники, лікарі, композитори, конструктори - чоловіки? І чому багато великих людей погано вчилися в школі? Напевно, серед двієчників-хлопчиськ багато тих, хто так і не зможе реалізувати те, що подарувала їм природа. Чому?

Очевидно, тому, що ми не вміємо вчити хлопчиків. Стратегія навчання й у дитячому садку, і в школі найчастіше розрахована на дівчаток. Навчають і дівчаток, і хлопчиків частіше жінки: вдома - мама й бабуся, у дитячому садку - вихователька ("вусатий нянь" - це, на жаль, практично повсюдно нездійсненна мрія), у початковій школі - учителька, і лише в середній і старшій школі зрідка з'являються вчителі-предметники - чоловіки. Чи не пізно? Хлопчаки й дівчиська вже перетворилися в юнаків і дівчат, і вся прихована підготовча робота до цього непростого перетворення відбулася без участі чоловіків. А чи може жінка виростити справжнього чоловіка? Навряд чи. А знаєте чому? У неї інший тип мозку й інший тип мислення.

Давайте уявимо собі малюнки дітей, тому що особливості мислення яскраво проявляються саме в дитячому малюнку. От діти малювали на тему "космос". Перед нами один з малюнків. От ракета: старанно вимальовані всі дюзи й сопла, поруч космонавт. Він стоїть спиною, але на спині безліч різних датчиків. Без сумніву, це малюнок хлопчика. А от інший малюнок: ракета намальована схематично, поруч із нею космонавт - обличчя, і на обличчі й вічка з віями, і щічки, і губки - все ретельно вимальовано. Це, звичайно, малювала дівчинка. Взагалі хлопчики частіше малюють техніку (танки, машини, літаки...), їхні малюнки наповнені дією, рухом, все навкруги рухається, біжить, шумить. А дівчатка малюють людей (найчастіше принцес), у тому числі й себе.

Давайте порівняємо реальні малюнки дітей підготовчої групи дитячого садка: хлопчика й дівчинки. Тема задана та сама "після снігопаду". Всі хлопчики в групі крім одного, намалювали збиральну техніку, а дівчатка - себе, стрибаючими через замети.

Якщо попросити дітей намалювати дорогу в дитячий садок, то хлопчики частіше малюють транспорт або схему, а дівчатка себе з мамою за ручку. І навіть, якщо дівчинка намалює автобус, то з віконця обов'язково вона сама визирає: з довгими віями, щічками й бантиками.

А як хлопчики й дівчатка відповідають на заняттях у дитячому садку або школі? Хлопчик дивиться на парту, убік або перед собою, і, якщо знає відповідь, відповідає впевнено, а дівчинка дивиться в обличчя вихователеві або вчителеві й, відповідаючи, шукає в їхніх очах підтвердження правильності її відповіді й тільки після кивка дорослого продовжує вже більш упевнено. І в питаннях дітей простежується та сама лінія. Хлопчики частіше задають дорослим питання заради одержання якоїсь конкретної інформації (А який у нас наступний урок?), а дівчатка для встановлення контакту з дорослим (А ви до нас ще прийдете?). Тобто хлопчики (і чоловіки) більше орієнтовані на інформацію, а дівчатка (і жінки) - на відносини між людьми.

Фахівці відзначають, що й час, необхідний для входження в урок - період впрацьовування - у дітей залежить від статі. Дівчатка звичайно після початку заняття швидко набирають оптимальний рівень працездатності. Учителі бачать це по зверненим до них очам і будують урок таким чином, щоб найважча частина матеріалу припала на пік працездатності. Але орієнтуються вони по дівчатках. Хлопчики ж розгойдуються довго й на вчителя дивляться рідко. Але от і вони досягли піка працездатності. А дівчатка, навпаки, вже почали утомлюватися. Учитель відразу помітив це, тому що контакт із дівчатками в нього налагоджений добре - він увесь час бачить їхні звернені до себе обличчя. Він починає знімати навантаження, урок переходить в іншу фазу. А хлопчикам би саме зараз і треба дати ключовий для уроку матеріал. Але найважливіше вже дано, а вони його пропустили або не зрозуміли, тому що в потрібний момент рівень їхньої працездатності, можливість засвоїти важкі знання були низькими. Урок закінчений. Але чи був він розрахований на хлопчиків, на особливості їхніх фізіологічних і психологічних функцій? На жаль, ні.

Якщо групі дітей поставити запитання, наприклад, про походження людини (це дослідження московського педагога-мистецтвознавця Н. Л. Кульчинської), то вперед виступають дівчатка й, перебиваючи одна одну, говорять про те, що людина походить від мавпи. Хлопчики мовчать. Тоді спробували вивести дівчаток і задати те саме питання тільки хлопчикам. Спочатку тиша, а потім феєрверк версій: від мавпи, від "клітки ребра людини", прилетіли з космосу й т.д. Чому ж так відбувається?

У дівчаток у дошкільному й молодшому шкільному віці звичайно краще розвинена мова, часто вони сильніші за хлопчиків фізично, їхній біологічний вік (навіть при однаковому так називаному "паспортному" віці) вищий. Вони відтискують хлопчиків фізично й "забивають" їх у мовному плані. Але їхні відповіді більш одноманітні, і, очевидно, їхнє мислення більш однотипне. Серед хлопчиків більше варіантів індивідуальності, вони нестандартно й цікаво мислять, але їхній внутрішній світ часто прихований від нас, тому що вони рідше розкривають його в словах. Вони мовчать, і нам здається, що вони не думають, не шукають рішень, а пошук іде, він цікавіший і багатший, ніж ми можемо собі уявити.

У гімназії дітям першого класу психолог (Н. А. Гудкова) дала ряд тестових математичних завдань із наростаючим рівнем складності. У кожнім завданні додавалася одна додаткова умова. Коли були складені графіки успішності рішення для кожного із завдань окремо для хлопчиків і дівчаток, то результат трохи спантеличив. У дівчаток, як і передбачалося, зі збільшенням рівня складності число вирішених завдань зменшувалося й графік плавно знижувався. Хлопчики ж кілька завдань середнього ступеня складності вирішити не змогли, а з наступними більше складними завданнями справлялися значно краще. У чому справа?

Ми ретельно переглянули всі завдання самі, і виявилося, що в декількох завданнях були допущені помилки: було пропущено одну з умов, що вже зустрічалися в попередніх завданнях. Тобто ці завдання не мали рішення, точніше, мали безліч рішень. Саме ці завдання хлопчики й не змогли вирішити або дали одне з можливих рішень. А що ж дівчатка? А вони навіть не помітили помилки й продовжували вирішувати завдання за раніше заданим шаблоном.

Тих самих дітей на занятті запитали, для чого можна використати цеглу. Перша відповідь лежала на поверхні - звичайно, щоб побудувати будинок. Далі дівчатка підняли руки й почалося... Із цегли можна побудувати "гараж", "а ще паркан", "а ще сарай"... Нарешті тема будівництва вичерпана. Піднімає руку хлопчик: "Цеглу можна покласти в цебро, коли мама солить гриби - для ваги". Нова версія. Знову ліс рук дівчаток і самих різних пропозицій про те, де можна використати цеглу як вантаж. Знову вичерпали тему, і знову хлопчик: "Цеглинами можна обкласти багаття, щоб трава не зайнялася". Дівчатка знову підхоплюють цю версію й дають різні рецепти порятунку від пожежі за допомогою цегли. І знову хлопчики: "Можна покласти на цеглу дошку, і вийде гойдалка", "Можна їх кидати, як снаряди" і т.д.

Звичайно, це не значить, що жодна дівчинка ніколи не висуне нової ідеї, але тенденція тут дуже чітка.

Установлено, що чоловіки краще виконують пошукову діяльність, висувають нові ідеї, вони краще працюють, якщо потрібно вирішити принципово нове завдання, але вимоги до якості, старанності, акуратності виконання або оформлення її невеликі. І в школі хлопчик може знайти нове нестандартне рішення математичного завдання, але зробити помилку в обчисленнях й одержати в результаті двійку.

Жінки звичайно краще виконують завдання вже не нові, типові, шаблонні, але коли вимоги до старанності, опрацюванню деталей, виконавської частини завдання великі. А це саме те, що вимагають у школі. Спочатку пояснюється, як треба розв’язувати завдання. Тобто етап пошуку виключається, його бере на себе дорослий, а від дітей вимагають виконання типових завдань, які розібрали на уроці. Мінімальні вимоги до пошуку й новаторства, максимальні - до старанності виконання. Це добре для дівчаток, а хлопчикові треба мало-мало недопояснити й наштовхнути його самого на знаходження принципу рішення. Цим ми, звичайно, не навчимо його акуратного й послідовного запису в зошиті, але тільки так він зрозуміє, а виходить, і запам'ятає принцип рішення: те, до чого дійшов своїм розумом, звичайно не забувається.

Звернемося до історії. Уже знайомий нам В. А. Геодакян нагадує, що в'язання винайшли в Італії в XIII столітті чоловіки й протягом декількох століть це було суто чоловічою справою. Потім в'язання почали освоювати жінки й довели процес до такої досконалості, що чоловіки вже не змогли з ними конкурувати й відступили. Тепер в'язання - справа суто жіноча. І так було у всьому. Спочатку професію освоювали чоловіки, а потім жінки доводили її до висот досконалості.

У будь-якій діяльності, що вимагає пошуку, свіжого, нестандартного рішення, попереду чоловіки. А там, де потрібна найвища виконавська майстерність, жінки лідирують або, принаймні, не поступаються чоловікам. Так, композиторів більше серед чоловіків, а серед гарних виконавців жінок не менше; винахідників більше серед чоловіків, а раціоналізаторами бувають і ті, і інші. Раніше професія кухаря була чоловічою. Це вони, чоловіки, шукали нові компоненти, співвідношення, винаходили рецепти, писали кулінарні книги, а жінки-кухарі прекрасно готують по цих рецептах. Чоловікам нецікаво день у день робити те саме, така робота не відповідає особливостям організації їхнього мозку й психіки. Саме тому чоловіки, наприклад, зазнають більших труднощів при роботі на конвеєрі.

Психологи вважають, що жінки (і дівчатка) перевершують чоловіків у мовних завданнях. Навіть споконвічно немовні завдання вони можуть вирішувати мовним способом. Чоловіки (і хлопчики) перевершують жінок у відеопросторових уміннях, тому що виконання просторово-зорових завдань вимагає пошуку. Спеціальні дослідження показали, що у хлопчиків спеціалізація правої півкулі мозку відносно просторових функцій, просторово-тимчасової орієнтації, а виходить, і краща організація тих видів діяльності, де необхідно просторове мислення, є вже в шість років, тоді як у дівчаток її немає навіть до тринадцяти.

Візьмемо такий приклад, як розв’язання геометричних завдань. Геометрія - це наука про співвідношення й просторові форми.

Хлопчики частіше вирішують геометричне завдання за допомогою геометричних, просторових методів: вони подумки повертають порівнювані фігури в просторі й накладають одну на іншу.

Дівчатка й жінки, у тому числі звичайно й учителька геометрії, позначають всі кути й сторони буквами й далі діють із буквеними символами й з вивченими шаблонами-теоремами. Властиво геометричні методи вони практично не застосовують. Але в школі діє принцип "роби, як я", і вчителька жадає від хлопчика невластивої йому мовної стратегії рішення споконвічно немовних, просторових завдань. Але ж геометрія - наука для чоловіків.

Викладачі вищих навчальних закладів знають, що саме для дівчат-студенток нарисна геометрія є каменем спотикання. Це ж можна відчути й при викладанні математики в старших класах школи: дівчатка легше справляються з алгеброю (рахунок, маніпуляції із числами й формулами), а хлопчики з - геометрією (просторове мислення, уявні маніпуляції з геометричними формами).

Виходить, мова краще розвинена в дівчаток і жінок? Виявляється, це твердження спірне. Що стосується "виконавської" частини мови, досконалості мовного процесу, то ця сторона мови, безсумнівно, краще розвинена в жінок і дівчаток: у них вище швидкість мови, швидкість читання, досконаліше правопис. Але та сторона мови, що пов'язана з пошуком: знаходження словесних асоціацій, рішення кросвордів, - краще представлена в хлопчиків і чоловіків. Це ще раз доводить, що сильна сторона чоловіків - здатність до пошуку нового нестандартного рішення, до новаторства.

Відносно чоловічої статі еволюція вела відбір на кмітливість, спритність, винахідливість. Жіночій статі важливо вижити, і відбір ішов на адаптованість (пристосування до мінливих умов життя), виховуваність. Тому при несприятливих умовах, наприклад, коли наші педагогічні впливи не відповідають індивідуальним особливостям психіки дитини, дівчатка приймають невластиву їм стратегію вирішення завдань, нав'язану дорослим, і в певній мірі, краще або гірше, справляються із завданнями. Хлопчики в такій ситуації намагаються вийти з-під контролю дорослого, не підкоритися йому, тому що адаптуватися до невластивих йому видів діяльності хлопчикові винятково важко.

А які особливості емоційної сфери хлопчиків і дівчаток?

/Files/images/130510_shutterstock_50842171.jpg

Опитування вихователів і вчителів щодо індивідуальних особливостей поведінкових характеристик дітей дає можливість вважати, що звичайно хлопчики більш збудливі, дратівливі, неспокійні, нетерплячі, нестримані, нетерпимі, невпевнені у собі й навіть більш агресивні, ніж дівчатка. Очевидно, у більшості випадків це дійсно так. Однак, треба мати на увазі, що наше бачення дитини не завжди об'єктивно відбиває те, що є насправді.

Ми зрівняли характеристики, які давали тій самій дитині батьки (майже винятково мами, а не тата) і вихователі (теж жінки). До нашого подиву розбіжності були досить значними й різними для хлопчиків і дівчаток.

Так, хлопчиків батьки часто вважають неемоційними, коли вихователі відзначають їхню підвищену емоційність. У той же час при оцінках емоційності дівчаток характеристики і мам, і вихователів збігаються. Але батьки часто вважають тривожними дівчаток тоді, коли ні вихователь, ні психолог тривожності в них не відзначають. У хлопчиків зустрічаються лише зворотні випадки, коли психолог говорить про те, що хлопчик дуже тривожний, а батьки з повною впевненістю заявляють, що їхньому синові така якість не властива.

Виходить, батьки схильні трохи завищувати емоційність дочок, мабуть тому, що вона проявляється в їхній мові й більш наочна, і не зауважувати емоційних переживань синів. Тобто батьки звичайно гірше розуміють внутрішній світ хлопчиків. Навіть такі, здавалося б, наочні риси поводження, які ми звичайно зв'язуємо з поняттями "рухлива" або "млява" дитина, по-різному оцінюють батьки й вихователі. Якщо відносно дівчаток вони однозначні, то хлопчики в очах батьків частіше зайво повільні, хоча вихователі вважають їх швидкими. Правда, іноді, навпаки - саме вихователі скаржаться на повільність хлопчиків, а їхні батьки вважають, що їхні сини дуже рухливі й швидкі. Тобто й тут розбіжності стосуються майже винятково хлопчиків.

Це наводить нас на міркування про якісь істотні розходження в організації, у регуляції рухової й емоційної сфери хлопчиків і дівчаток. А організує й регулює будь-яку діяльність людини її мозок. Досліджувати особливості роботи мозку можна за д

Кiлькiсть переглядiв: 46