Вічний вогонь палає,

Дзвонить у долі століть.

Вічний вогонь закликає:

Щастя живих бережіть!

Вічний вогонь клекоче:

Люди, не треба війни, Щоб не вмирали дочки,

Сестри, батьки і сини.

28 жовтня відзначається День визволення України від німецько-фашистських загарбників.У цей день ми схиляємо голови перед пам'яттю загиблих воїнів-визволителів та вклоняємося живим учасникам тих героїчних подій. Подвиг наших ветеранів – це еталон мужності, патріотизму, сили волі та справедливості. Ми зберігаємо правдиву історію великої перемоги нашого народу, адже це складає міцну основу для єдності майбутніх поколінь.

Звільнення міста

641 день тривала окупація Харкова. Тільки з четвертої спроби, 23 серпня 1943 року, місто було остаточно звільнений.

Харків був настільки великим за площею і укріпленим оборонними рубежами, що п'ять радянських армій трьох фронтів - Степового маршала Конєва, Воронезького генерала Ватутіна та Південно-Західного генерала Малиновського - брали його 18 днів, з 13 по 30 серпня.

Найпершою звільненій частиною нинішнього Харкова стала Велика Данилівка, частково (оскільки вона довга) звільнена 69 армією 12 серпня - за 11 днів до звільнення центру.

13 серпня 57-а армія звільнила Рогань, яка перебувала за тодішньою міською межею, а 7-я гвардійська армія в той же день частково - ізольований від решти міста Орджонікідзевський район (селище ХТЗ), взявши станцію Лосево.

15 серпня 69 армія звільнила Сокольники, частково зайнявши злітну смугу ХАЗу, тобто німецький військовий аеропорт Харків-Центральний. Нагорний район, центр, захід і схід міста (крім південного заходу і південного сходу) були звільнені від німців 23 серпня.

Унікальний факт: обидва рази, вранці 16 лютого 1943 і вранці 23 серпня, першими звільнили серце Харкова – площу Дзержинського - воїни 183 стрілецької дивізії полковника Василевського. Тільки в лютому вони увійшли на площу з боку Олексіївки, а в серпні - прямо по Сумській. Символом перемоги став червоний прапор над Держпромом, піднятий вранці 23 серпня.

Найостаннішими звільнили райони Зміївської вулиці (29 серпня) та відокремлений від міста річкою Уди ізольований Краснобаварскій район (30 серпня), тобто південь міста. Остаточно загроза контрудару німців у центр міста була ліквідована 5 вересня, коли радянські війська звільнили Мерефу.

23 серпня 1943 німці відступили з міста на південну околицю, до Червоної Баварію і в район аеропорту, при цьому кожен день обстрілюючи артилерією і навіть мінометами центр Харкова. У ніч з 27 на 28 серпня по Зміївської вулиці угруповання генерала Вернера Кемпф, що складається з мотопіхоти за підтримки танків після короткої артпідготовки зробила спробу відбити місто. Їх зупинили в районі нинішнього автовокзалу (Левада) і відкинули назад. При цьому німці лишились кількох танків. Тільки після цього, 30 серпня о 14:00, був проведений мітинг на честь визволення Харкова за участю Конєва і Хрущова.

У боях за місто відзначилися десять дивізій: 28-я гв.сд генерал-майора Чумаева, 89-а гвардійська Білгородська сд полковника Серюгіна, 84-я п-ка Буняшіна, 116-я ген.-м-ра Макарова, 252-я ген.-м-ра Анісімова та 299-я ген.-м-ра Травникова стрілецькі дивізії 53-ї армії; дев'яносто третьому гвардійська ген.-м-ра Тихомирова, 183-я п-ка Василевського та 375-я п- ка Говоруненко стрілецькі дивізії 69-ї армії; 15-я гвардійська сд ген.-м-ра Василенко 7-ї гвардійської армії. Усім цим дивізіям було присвоєно почесне найменування Харківських.

У чотирьох битвах за Харків і за час його дворазової окупації СРСР і Німеччина втратили більше людей, ніж де-небудь ще в історії Другої світової, включаючи Сталінград. Міські старожили стверджують, що Харків не став містом-героєм тому, що Сталін вважав ганьбою для РККА звільнення Харкова лише з четвертої спроби (у січні-лютому 1942, в травні 1942, в лютому 1943 і в серпні 1943).

Незабаром після звільнення, в грудні 1943 року, в Харкові відбувся перший в світовій історії відкритий судовий процес над військовими злочинцями.

Кiлькiсть переглядiв: 351